"Мужність і біль - Чорнобиля"

Тематична виховна година « Мужність і біль Чорнобиля»

Навчальна мета. Донести до свідомості учнів масштаби чорнобильської трагедії.

Розвивальна мета. Розвивати почуття гордості за свій народ. Прищеплювати любов до рідного краю.

Виховна мета. Виховувати почуття співчутливості, критичне ставлення до історичних подій.

    У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1-й годині 23 хв. над четвертим  реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало полум’я.

     Чорнобиль…Чорний біль нашої землі. І скільки б не минуло років все одно це слово полум’ятиме чорним вогнищем скорботи.

      Райцентр Чорнобиль. Це ім‛я походить від назви різновиду гіркого полину чорнобилки. Спочатку так іменувалося давне поселення, потім місто, а згодом – і атомна електростанція. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався страшний  атомний вибух у місті, яке зветься Чорнобиль

    Аварія на ЧАЄС – смертоносне полум‛я зловісної пожежі висвітило кожного, хто там працював і жив, виділило перших з перших, вони, ризикуючи життям, кинулися до реактора, аби своїми грудьми перестерегти трагедію.

Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

1-й учень.    Першими до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні по охороні АЄС на чолі з начальником караулу В.Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта В.Кибенка. Вони ринули у вируюче полум‛я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за законом совісті, рятувати  станцію і людей, не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.

2-й учень.     Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип’яті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини Л.Телятников. «Ніколи в житті, - скаже він потім, не було в мене дороги важчої, ніж ця- завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом, навкруги разом з вогнем задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в’їдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю.

3-й учень.    Тищура, Ващук, Правик, Кибенок обслуговували найнебезпечнішу ділянку.

Відвага…Для пожежного це невід’ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. О, ні! Це був смертельний поєдинок, з якого хлопці вийшли переможцями. 28 чоловік двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість чоловік загинули майже зразу. Так вони жили, працювали й увійшли в безсмертя.

                                                                                            

     4-й учень        Ті, що згоріли в огні

                               В перші хвилини двобою,

                               Землю прикрили собою,

                               Як наші діди на війні.

                               Не залишили пости,

                               Мужньо стояли на герці,

                               Пам’ятник їм вознести

                               Треба у кожному серці.

Вчитель. Вдивіться в ці обличчя. Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам‛ять їм, низький уклін усім покійним від усього людства. Навічно заснули герої-пожежні на новому підмосковному Митищинському цвинтарі.  Плити з червоними зірками будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Правика, Ігнатенка, Кибенка, Титенка, Ващука.    Вічна слава героям!   

           

                                Лейтенанти – хлопці непохитні,

                                Молоде, вогненне покоління,

                                Ви, як пам’ять, у тривожнім світі,

                                Роду незнищенного коріння.

                                Сівачі, поліщуки від роду,

                                Ви з вогнем назавжди подружили

                                В сонце ткану днину і в негоду

                                Той вогонь перепинить зуміли .

                                Лейтенанти – мужність і звитяга,

                                Від землі ви набирали сили…

                                Ще далеко десь до саркофага,

                                Та вогонь життям ви зупинили.

                                Першим важко. Ви ж були найперші,

                                Із вогню та в полум’я шагали.

                                Не до подвигів і не до звершень,-

                                Ви ж собою людство заступали.

                                Тільки жити – в нас бунтує спрага,

                                Та продовжить пісню родоводу…

                                А лишилась вірності присяга –

                                Батьківщині. Матері. Народу.

Учениця.     Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь  - знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року. Поля і луки, ліси і озера, річки і ставки Чорнобильщини тяжко уражені невідомою чорною хворобою.

Учень.    Горе впало не тільки на Україну. Воно зачепило Білорусь і Росію. На забруднених територіях нині проживає близько 2 млн. осіб. Змертвіло багато водоймів, непридатною для вживання стала в них вода.

Вчитель.         В результаті катастрофи на Чорнобильській АЕС було евакуйовано близько  116 тисяч  чоловік   з  Прип’яті,   Чорнобиля,  більше 70 населених пунктів тридцятикілометрової  зони,  а також  за   її  межами в Поліському  районі Київській  області. У  1990  і 1991  роках приймалися заходи по подальшому відселенню   людей   із    забруднених   територій Київської і Житомирської областей,   сімей   з   дітьми    і   вагітними жінками перш за все особливо   з   вже   названої  Поліської і Народічей Житомирської.

  Страшну спокуту понесуть за нас діти, онуки, правнуки… Але всі ми повинні прагнути до того, щоб злу не залишалося не землі місця. Тільки добро треба робити на землі!